Inne utwory od Джозерс
Inne utwory od Джон Дір
Opis
Producent: Максим Тощо
Tekst i tłumaczenie piosenki
Oryginał
Чому я досі тут без зброї?
Чому я досі в цих краях? Я знову опинився вдома.
Я ніби відкотив усе назад.
І я ніби скинув шкуру і впав туди, де й починав. Я ніби напоготові.
Але скільки триватиме цей обман? Пройде сім днів, як двісті років, що гриміла ця війна.
Я ніби повернувся в спокій, ніби знову я згорів дотла.
Проси не біжи за мною, в мене в голові сидить кошмар.
Яди на мене немає, так, пробач, не я, цей світ пропав.
Цей світ пропав.
Залиш мене самого.
Я самий персонаж, це білий стяг, здаюся.
Я буду жити знову, так ніби все гаразд, допоки не прокинуся.
Дивись, по криші хати наступає день.
Я сиджу в одязі мертвих американських людей.
Красна нитка з села за on my wrist. Хрестик це бачку тягне вниз. Фундамент просів, хату хиле вбок.
Упаде потолок, рест ін піс. Там тиха та щепче: "Змирись".
Хтось от села сигнали, азбука Морзе. За стіной старий дід сидить, крутить радіоприймач на каністру.
Похожий в нього на стіні висять наручні часи, буто зняті з руки великана.
Секундна стрілка хуячить так громко, шо я її чую в любой точкі земного шара, особенно ночью, а также до утра, шоб пустим пісніжом заглушить цей сигнал.
Мені, по-моєму, пизда. Цей пластмасовий мир побідрив, а я в ньому такий органічний, шо згнив.
Залиш мене самого.
Я самий персонаж, це білий стяг, здаюся.
Я буду жити знову, так ніби все гаразд, допоки не прокинуся. Залиш мене самого.
Я самий персонаж, це білий стяг, здаюся.
Я буду жити знову, так ніби все гаразд, допоки не прокинуся.
Tłumaczenie na język polski
Dlaczego wciąż tu jestem bez broni?
Dlaczego wciąż jestem w tych stronach? Znowu znalazłem się w domu.
To tak, jakbym wszystko odwrócił.
Wydawało mi się, że zrzuciłem skórę i wróciłem do punktu wyjścia. To tak, jakbym był gotowy.
Ale jak długo to oszustwo będzie trwało? Minie siedem dni, jak dwieście lat, gdy szaleje ta wojna.
To było tak, jakbym powrócił do spokoju, jakbym ponownie spłonął doszczętnie.
Proszę, nie biegnij za mną, śni mi się koszmar.
Nie ma na mnie trucizny, tak, przepraszam, nie ja, tego świata już nie ma.
Ten świat zniknął.
Zostaw mnie w spokoju.
Sam jestem tą postacią, to biała flaga, poddaję się.
Będę znowu żyć, jakby wszystko było w porządku, dopóki się nie obudzę.
Spójrz, nadchodzi dzień na dachu domu.
Siedzę w ubraniach zmarłych Amerykanów.
Czerwona nić z wioski za mną na nadgarstku. Krzyż ściąga zbiornik w dół. Fundamenty się zapadają, dom przechyla się na bok.
Sufit się zawali, odpocznie itp. Słychać cichy szept: „Uspokój się”.
Ktoś wysłał sygnały alfabetem Morse'a. Za ścianą siedzi stary dziadek i obraca odbiornik radiowy na kanistrze.
Podobnie jak on, na ścianie wiszą zegarki naręczne, które zostały wyjęte z dłoni giganta.
Sekundnik gwiżdże tak głośno, że słyszę go w każdym miejscu na świecie, zwłaszcza w nocy, a także do rana, tak że sygnał zostaje zagłuszony przez pustą kartkę papieru.
Myślę, że to cipa. Zrodził się ten plastikowy świat, a ja byłam w nim tak organiczna, że zgniłam.
Zostaw mnie w spokoju.
Sam jestem tą postacią, to biała flaga, poddaję się.
Będę znowu żyć, jakby wszystko było w porządku, dopóki się nie obudzę. Zostaw mnie w spokoju.
Sam jestem tą postacią, to biała flaga, poddaję się.
Będę znowu żyć, jakby wszystko było w porządku, dopóki się nie obudzę.