Armour

Іноді все починається з однієї краплі. Здається, ну що вона може? А потім - бах, і вже ціле море, а ти посеред нього, без весла, з обличчям, на якому написано «все норм», і камінням у рюкзаку, яке давно пора викласти. Цей трек - як розмова, яка мала відбутися років на п'ять раніше, але нарешті дійшла. Не моралі, не поради, а просто: «зніми броню, досить тягнути все це». І звучить це не з докором, а з тим рідкісним співчуттям, яке не лізе обійматися, але чомусь гріє. Важкість - не тільки в тілі. Іноді вона ховається в мовчанні, в горлі, в тому, що не встиг сказати, тому що «не до почуттів». Але ж ніхто не зобов'язаний бути танком. Навіть якщо раніше виходило. Пісня, в якій можна дихати. І, можливо, вперше не боятися, що тебе почують.